«У ЖИТТІ, ЯК НА ДОВГІЙ НИВІ, І ХОРОШОГО Є І ЗЛОГО.....»

Такими словами починається один із моїх віршів. Так – життя не проста річ, але щоб прожити його достойно,  потрібно точно знати для чого живеш у цьому світі.

 «Життя наше – стислі строки, тому не маємо права на помилку». 

Коли я почала задумуватися над змістом свого життя, я брала в руки олівець і починала писати слова на папері. Бо ті думки, які мене тривожили, я не могла нікому сказати,  мені здавалося, що мене зрозуміють не правильно. І я писала. Спочатку писала просто думки, а потім вони, ці думки стали формуватись у римовані рядки. І так з’явилися мої перші вірші.Вони були прості й наївні.

А задумуватися над змістом життя стала тоді, коли воно (життя) загнало мене в такий глухий кут, що вже не бачила ніякого виходу з того кута. Я почала інтуїтивно шукати виходу, почала ходити до церкви, почала читати Біблію, хоча мало що там розуміла. Я там прочитала, що Бог люблячий. Але  щоб я зрозуміла, що Бог мене любить, Він спочатку привів мене до мого Вчителя – Патріарха Мойсея, який у дуже простій формі, довів мені це. Яка я була щаслива, коли зрозуміла цю непросту, на перший погляд, істину. Слухаючи Владику Мойсея, я дивувалася, «Боже, як же все просто, а мені здавалося, що це не можна осягнути розумом». Очі мої, на стільки розширилися від здивування  і захвату, що Владика, підійшовши до мене і запитав, «А ЧОМУ ОЧІ ТАКІ ВЕЛИКІ СТАЛИ?». Коли я прослухала увесь цикл лекцій Патріарха Мойсея, я зрозуміла, що Господь мене любить дуже. 

І вірші мої вже стали  трохи іншого характеру.

 Але«Все починалося з маленької любові -

До рідного куточка на Землі, 

До матері, до хлопця молодого,

Все починалося з маленької любові».

Тоді, коли я починала писати свої вірші, я про Бога мало знала і свої вірші присвячувала, тому що бачила, що мене хвилювало. А зараз я знаю точно, що без Бога і не до порога. Тільки Він своєю безмірною любов’ю тримає мене в цьому складному світі.

На початку моєї творчої діяльності, вірші мої були всі пронизані сумом і болем. А що я могла сказати радісне чи веселе, коли моя душа постійно плакала?

Ті люди, які читали мої вірші ( у мене є невеличка збірочка моїх ранніх творів), при спілкуванні зі мною говорили, що вони плакали, читаючи мої вірші. Я дивувалася, - чому? А потім зрозуміла, більшість з віршів я писала, коли мені було погано, то був стан моєї душі, і мій біль відчули інші люди. 

Якось під час проповіді на літургії, я почула такі слова: що може людина дати позитивне, коли вона сама в якомусь важкому душевному стані? Художники малюють такі картини, невеселі, скульптори творять такі скульптури. А я зразу ж подумала про себе, - а я, в більшості своїй, пишу такі вірші. Так дійсно, життя залишило в моїй душі важкий відбиток, але я намагаюся знаходити і прекрасні сторони мого життя і відображати їх у своїх віршах. Бо вірші ці, це – стан моєї душі, я пишу лише те що переживаю сама, все це я пропускаю через свою душу .

І зараз я пишу вірші про Бога, я дякую Йому за все що я маю в своєму житті. За все світле і добре, за всі випробування в моєму житті. Життєві  випробування формували мене, я зрозуміла своє місце в цьому житті, я вчуся любити і молю Бога, щоб дав мені безмежної любові до Нього.


Екскурс в минуле
Ще з малку, як себе я пам’ятаю,
Була між небом і землею я.
Мені здавалось, «тут» не буду довго
Не мій це «дім» - не мій – оця Земля.


І досить довго я жила отак на світі,
Років до 20 – аж поки я,
Не стала матір’ю, а як вже мала діти
Тоді «отут» і «заземлилась» я.


Жила як всі – не думала про завтра,
Ішла у цім житті я навпростець,
Про Бога я згадала лиш тоді,
Коли дорога ця зійшлася на нівець.


І зупинилась я – куди йти далі?
Пішла шукать дорогу навмання
Я спотикалась,  падала, ридала,
Яка страшна була мені оця Земля


Але я йшла, шукаючи дорогу,
В «баюри» падала, здавалося втоплюсь,
Та Бог не дав мені тоді загинуть
Й почав учить мене як жить – до Нього я молюсь


Витяг з багна, отер моє обличчя,
Висушив сльози у очах моїх,
І показав дорогу до спасіння
Та не побачила її – оце мій гріх.


І знову впала, знов лежу, ридаю,
Куди йти знову, я у тупику.
Тоді взяв різку вже Отець на мене,
І став учить серйозно нерозумну отаку.


І я задумалась, - що я роблю не вірно
Куди звернула я з того шляху?
Чому я знову падаю, спіткаюсь,
Чи може знову вибрала дорогу я не ту?


Я стала йти повільно, обережно,
І стала слухать Бога в серці я,
Де ж мій земний Учитель? - я питала,
Невже немає ще його оця Земля?


Бог бачив мої муки і страждання,
Мої бажання зблизитися з Ним,
Стати слухняною Його донькою,
Тоді Він звів мене з моїм Учителем земним.


Яке це щастя, що тепер я з Богом,
Тепер я знаю - любить Він мене,
Я ж намагаюся і буду все робити,
Щоб оправдать Його довір’я не Земне.